Малий паровозик на пагорб дививсь,
Блакитним ліхтариком блискав: блись-блись,
Був він слабенький, а пагорб крутенький,
Та він усе зважив і пошепки каже:
„Гадаю зможу, гадаю зможу, гадаю зможу...”
Отож він подерся на пагорб крутий,
Сопів і тягнув, ледь колеса крутив,
Повільно, нескоро, по кроку угору...
Зачмихав двигун, та малий знай говорить:
„Гадаю зможу, гадаю зможу, гадаю зможу...”
Із рипом та скрипом, зітханням і чханням,
Із понад-надією, над-намаганням,
Угору він ліз, і ось – подивись!
Вже видерся майже, та й радісно каже:
„Гадаю зможу, гадаю зможу, гадаю зможу...”
Він майже доліз, аж тут: ГУП, ХРЯСЬ, ТРІСЬ,
Малий паровозик скотився униз
На гостре каміння – яке невезіння!
Отож, коли пагорб для вас крутуватий,
Буває замало лиш просто ГАДАТИ!
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
