Гукнув до мене Бог згори: - Побудеш Богом до пори, На себе візьмеш світ? - Чому б і ні? Скажи мені, Який маршрут? Що платять тут? Коли обід? Де задній хід? А Бог: - Кермо назад давай. Ти не готовий ще, гуляй….
Я сказав тобі: «Здоров!» Ось і ґратуляція. Ти спитав: «Ну, як воно?» Отака турбація. Теревені битий час - Це комунікація. Зацікавило щось нас - То вже інформація. Глек розбили ми, хоч плач, - Вийшла конфронтація. Першим хтось сказав: «Пробач» - Дружби реставрація. Як щось робимо гуртом - То кооперація. Все це вкупі, заразом Є цивілізація. (Як скажу: «От гарний вірш!» - Це містифікація?)
Сінтія Сільвія Мері Мак-Вір
зроду сміття не носила надвір!
Чистить пательні вона залюбки,
солить на схов кабачки й огірки,
та, що б там татусь не волав з почуттям,
вона не виносить цебро із сміттям.
Ось вже сміття підступило до стелі:
кавова гуща, фольга карамелі,
чорні банани, горох, що проріс,
ще й підгорілі вівсянка та рис.
Вище і вище сміття терикон.
Двері заткнув і тече крізь вікно
плав, де засохлі бобові стручки,
від чупа-чупсів липкі патички,
крихти від піци та хвостики груш,
яблук недогризки, хлібний м’якуш,
сплющений мов НЛО патисон,
крем та лушпиння, безе та лимон,
ніжно-зелений драглистий омлет,
мумія курки й останки котлет.
Непотріб пре неначе вал.
Покрівлю зніс, стіну зламав…
Он - повісма макаронів
всіх ґатунків та фасонів,
сала шмат, пів-пирога,
після вибуху бабл-гам.
Ось - масних серветок жмут,
сірників горілих пуд,
висохлий вишневий джем,
із вазонки чорнозем,
від сорочки целофан,
скам’янілий круасан.
Як і було сподіватися треба,
Скоро сміття піднялося до неба.
Сусіди дали втікача,
Не ходять друзі пити чай.
Нарешті здалася незламна Мак-Вір:
«Гаразд, хай вже винесу кошик надвір!»
Та трохи запізно вкусив її ґедзь…
Лавиною штат загатило увесь.
Докупи з’єднавши Нью-Йорк з Ґолден Ґейт,
Сміття в океанські глибини - шелесь!
Цієї історії скрушний кінець
сховався в смітті, та і Мері там десь…
Не стану наразі – вже пізня пора –
Казати про все… ще накотить хандра…
Та міцно-преміцно, дитино, затям –
Ніколи в житті не жартуй зі сміттям!!!
Коли ти тільки дюйм на зріст, сідлаєш ти жука,
А зронить муравель сльозу – і ось тобі ріка.
А крихти тістечка тобі
На місяць стане на обід,
З блохою ти вступаєш в бій,
Якщо ти дюйм на зріст.
Коли ти тільки дюйм на зріст, під двері пройдеш ти,
Два тижні – і в крамниці вже, як бігти, не повзти.
Наперсток – чим не капелюх?
А гойдалку сплете павук,
На постіль йде м’якенький пух,
Якщо ти дюйм на зріст.
Для тебе жуйка - справжній серф, а в мийці – повно хвиль,
До мами вже не припадеш, до пальчика тіль-тіль.
Від ніг тікаєш врізнобіч,
Виводиш літеру всю ніч,
(Десятий рік пишу цей вірш –
Я ж саме дюйм на зріст).
- До школи ниньки не піду, -
Сказала Пеггі Енн Мак-Ду.
- Бо в мене свинка, коклюш, кір,
І майже втратила я зір,
Порізи, вавки, пухирі,
Дере у горлі, лоб горить.
Попухли гланди - не ковтну,
Насилу ноги я тягну.
Позеленіла геть з лиця,
А ще вітрянка клята ця -
Віспини маком на щоках.
Живіт так крутить, просто жах!
Напевно, це шлунковий грип...
Язик у роті так залип,
Що мову відніма мені.
Як чхну – штрикає у стегні.
Стріляє в вусі, ниє зуб,
Чи я не надірвала пуп?
Волосся збилося в ковтюх,
Як позіхну, спирає дух,
На дощ болить апендицит,
І вітамінів дефіцит.
Хребет в дугу зігнувся мій.
Дивіться, лікоть не прямий…
Так градуси угору пруть –
В термометрі скипає ртуть!
Мій мозок звурдився мов сир,
А в носі двійко зайвих дір…
…Що?.. Що?! Це чується мені?
Розпочались вже вихідні?!
Пробачте, залишаю вас –
Мені давно гуляти час!!!
Ти бував у краю щасливих,
Де кожен щасливий весь день,
Де кожен регоче,
Пустує як хоче,
Співає веселих пісень?
Там немає сумливих-журливих,
Свято там і вночі не вщуха.
…Я бував у Краю Щасливих –
Ну й нудьга!
Де закінчується тротуар,
Уривається вулиць кільце,
Там ріка шумить в осоках,
Сонце червінню барвить шлях,
Студить крила місячний птах
Вітром з м’ятою і чебрецем.
Гайда звідси, де вулиці мов лабіринт,
Де дими та асфальтовий згар.
Ми неспішно та мірно здолаємо путь,
Білі стріли шукаючи крізь каламуть. Намальовані крейдою стріли ведуть
Нас туди, де пропав тротуар.
Так, неспішно та мірно рушаймо у путь,
І ходімо, куди білі стріли ідуть,
Діти стрілами нас аж туди приведуть,
Де закінчується тротуар.
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
