Бажання загадати Лестеру магічне Дозволив Гоблін, що замешкав у
баньяні. І Лестер забажав – змогти бажати двічі, То ж
вимудрував він аж три бажання. І на кожне із них Побажав ще по
три. Отже, дев’ять нових! І з дванадцяти їх Знов про три
– чи не сміх? Сорок шість стало в сумі усіх... Як би там не
було, їхня кількість росла, Аж дійшла до числа: П’ять
мільярдів мільйон і чотири. Він розклав їх тоді на землі,
Танцював і співав, (бракне слів!) І, нарешті, бідака, присів,
Щоби знову бажати без міри. Усе більше і більше. Бажання плодились.
У той час, коли люди страждали, любили – Проживали реальне
життя. Лестер скнів між багатства-сміття Тих бажань, як на
купі скарбів. Все сидів, рахував і – старів. І знайшли його
якось – наш Лестер помер Між численних бажань пообіді в четвер.
Рахували бажання і що ж? Ні одне з них не зникло Новенькі та
сяючі – хоч?- бери, не вагаючись, Тільки думай про Лестера,
згодься, це – дико: У світі цілунків, і яблук, нових черевиків,
Бажати - могти побажати без ліку. Довіку.
Любов дарує лиш мені
( Ще любить Моріса Мак-Гі)
Любов дарує лиш мені
( Та любить теж Луїз Дюпрі )
Любов дарує лиш мені
( Любові стане ще й вербі )
Любов дарує лиш мені!
( Їх Мері любить, зрозумій,
А ось кохання – лиш тобі.)
Я політаю Гірляндом летючим, Скочу на карк йому, очі заплющу, Злітаємо
разом на місяць блискучий Летючий Гірлянд і я. Беру у дорогу
канапки та груші, І ми цього самого вечора рушим Літати разом із
Гірляндом летючим... Щойно він вивчиться як!
Не ладять панчохи, Не печуть пиріг, Не шукають зірку, В небі угорі. І любов до ближнього Виглядає лишками, Подарунки, ялинка – на іншому березі, Бо сьогодні уже 25-те березня.
Варіант №2
Ніхто не чіпляє панчохи, Ніхто не пече пиріг, Ніхто не вишукує зірку У небесах угорі. Ніхто не любить ближнього, Не вбирає ялинку, як звикло, Не роздає подарунків 25-го березня, наприклад.
Сінтія Сільвія Мері Мак-Вір
зроду сміття не носила надвір!
Чистить пательні вона залюбки,
солить на схов кабачки й огірки,
та, що б там татусь не волав з почуттям,
вона не виносить цебро із сміттям.
Ось вже сміття підступило до стелі:
кавова гуща, фольга карамелі,
чорні банани, горох, що проріс,
ще й підгорілі вівсянка та рис.
Вище і вище сміття терикон.
Двері заткнув і тече крізь вікно
плав, де засохлі бобові стручки,
від чупа-чупсів липкі патички,
крихти від піци та хвостики груш,
яблук недогризки, хлібний м’якуш,
сплющений мов НЛО патисон,
крем та лушпиння, безе та лимон,
ніжно-зелений драглистий омлет,
мумія курки й останки котлет.
Непотріб пре неначе вал.
Покрівлю зніс, стіну зламав…
Он - повісма макаронів
всіх ґатунків та фасонів,
сала шмат, пів-пирога,
після вибуху бабл-гам.
Ось - масних серветок жмут,
сірників горілих пуд,
висохлий вишневий джем,
із вазонки чорнозем,
від сорочки целофан,
скам’янілий круасан.
Як і було сподіватися треба,
Скоро сміття піднялося до неба.
Сусіди дали втікача,
Не ходять друзі пити чай.
Нарешті здалася незламна Мак-Вір:
«Гаразд, хай вже винесу кошик надвір!»
Та трохи запізно вкусив її ґедзь…
Лавиною штат загатило увесь.
Докупи з’єднавши Нью-Йорк з Ґолден Ґейт,
Сміття в океанські глибини - шелесь!
Цієї історії скрушний кінець
сховався в смітті, та і Мері там десь…
Не стану наразі – вже пізня пора –
Казати про все… ще накотить хандра…
Та міцно-преміцно, дитино, затям –
Ніколи в житті не жартуй зі сміттям!!!
Кинув Джої грушку-дульку, І поцілив Сонце- Кульку! І шша-ах! Обірвалося Долі так важко. І Бум! З диким шалом Стрибало по гражді. І Клямц! Сіло вдало На мешт його. Юж! Згасло світло днів Змовкнув шум хлібів! Вітер стих у сні! Півень онімів! І настала Ніч, Ніч, Ніч.
Отака-от булька Через грушку-дульку. Треба ж! Отакої! Через бевзя Джої...
Створити смачний бутерброд з бегемота,
Повірте, найлегша у світі робота:
Шматочок торта,
Шматочок булки,
Хляп майонезу,
Кільце цибульки,
На бегемота
Сипнути перцем,
Зліпити потім
До купи все це.
Вдалась канапка -
Їж з апетитом!
Лише попробуй...
Її вкусити!
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
