Моя казка про Джимі – правдива річ,
Це збагнете колись самі.
Він дивився ТБ цілий день, всю ніч,
Без спочинку, аж доки міг.

Він дивився ТБ, акурат як ви,
Ріс худий і блідий з лиця.
Від „Давай вставай!” до нічних новин –
Він дивився все без кінця.

Очі стали банькаті й немов зі скла,
І у крісло він вгруз по пуп.
І антена з потилиці проросла,
З підборіддя – зручненький пульт!

Замість мозку став кінескоп новий,
Замість лоба екран – ти глянь!
І дві ручки – одна ВМК, інша ВИМК,
Там де вуха були, стримлять.

Із задка виріс кабель, неначе хвіст,
Ще й зі штекером – ого-го!
Досі сам наш Джимі ТБ дививсь,
Нині ж дивимося його!

Бажання загадати Лестеру магічне
Дозволив Гоблін, що замешкав у баньяні.
І Лестер забажав – змогти бажати двічі,
То ж вимудрував він аж три бажання.
І на кожне із них
Побажав ще по три.
Отже, дев’ять нових!
І з дванадцяти їх
Знов про три – чи не сміх?
Сорок шість стало в сумі усіх...
Як би там не було, їхня кількість росла,
Аж дійшла до числа:
П’ять мільярдів мільйон і чотири.
Він розклав їх тоді на землі,
Танцював і співав, (бракне слів!)
І, нарешті, бідака, присів,
Щоби знову бажати без міри.
Усе більше і більше. Бажання плодились.
У той час, коли люди страждали, любили –
Проживали реальне життя.
Лестер скнів між багатства-сміття
Тих бажань, як на купі скарбів.
Все сидів, рахував і – старів.
І знайшли його якось – наш Лестер помер
Між численних бажань пообіді в четвер.
Рахували бажання і що ж?
Ні одне з них не зникло
Новенькі та сяючі – хоч?- бери, не вагаючись,
Тільки думай про Лестера, згодься, це – дико:
У світі цілунків, і яблук, нових черевиків,
Бажати - могти побажати без ліку.
Довіку.

Любов дарує лиш мені
( Ще любить Моріса Мак-Гі)
Любов дарує лиш мені
( Та любить теж Луїз Дюпрі )
Любов дарує лиш мені
( Любові стане ще й вербі )            
Любов дарує лиш мені!
( Їх Мері любить, зрозумій,  
А ось кохання – лиш тобі.)

http://gak.com.ua/creatives/2/24153

Я політаю Гірляндом летючим,
Скочу на карк йому, очі заплющу,
Злітаємо разом на місяць блискучий
Летючий Гірлянд і я.
Беру у дорогу канапки та груші,
І ми цього самого вечора рушим
Літати разом із Гірляндом летючим...
Щойно він вивчиться як!

Варіант №1

Не ладять панчохи,
Не печуть пиріг,
Не шукають зірку,
В небі угорі.
І любов до ближнього
Виглядає лишками,
Подарунки, ялинка – на іншому березі,
Бо сьогодні уже 25-те березня.

Варіант №2

Ніхто не чіпляє панчохи,
Ніхто не пече пиріг,
Ніхто не вишукує зірку
У небесах угорі.
Ніхто не любить ближнього,
Не вбирає ялинку, як звикло,
Не роздає подарунків
25-го березня, наприклад.

Сінтія Сільвія Мері Мак-Вір
зроду сміття не носила надвір!  
Чистить пательні вона залюбки,
солить на схов кабачки й огірки,
та, що б там татусь не волав з почуттям,
вона не виносить цебро із сміттям.
            Ось вже сміття підступило до стелі:  
кавова гуща, фольга карамелі,
чорні банани, горох, що проріс,
ще й підгорілі вівсянка та рис.
     Вище і вище сміття терикон.
Двері заткнув і тече крізь вікно
плав, де засохлі бобові стручки,
від чупа-чупсів липкі  патички,
крихти від піци та хвостики груш,
яблук недогризки, хлібний м’якуш,
сплющений мов НЛО патисон,
крем та лушпиння, безе та лимон,
ніжно-зелений драглистий омлет,
мумія курки й останки  котлет.  
      Непотріб пре неначе вал.
Покрівлю зніс, стіну зламав…
     Он - повісма макаронів
всіх ґатунків та фасонів,
сала шмат, пів-пирога,
після вибуху бабл-гам.
    Ось - масних серветок жмут,
сірників горілих пуд,
висохлий вишневий джем,
із вазонки чорнозем,
від сорочки целофан,
скам’янілий круасан.
     Як і було сподіватися треба,
Скоро сміття піднялося до неба.
Сусіди дали втікача,
Не ходять друзі пити чай.
     Нарешті здалася незламна Мак-Вір:
«Гаразд, хай вже винесу кошик надвір!»
     Та трохи запізно вкусив її ґедзь…
Лавиною штат загатило увесь.                        
Докупи з’єднавши Нью-Йорк з Ґолден Ґейт,
Сміття в океанські глибини - шелесь!
Цієї історії скрушний  кінець
сховався в смітті, та і Мері там десь…
Не стану наразі – вже пізня пора –
Казати про все…  ще накотить хандра…

Та міцно-преміцно, дитино, затям –
Ніколи в житті не жартуй зі сміттям!!!

Рибалив я в одній з лагун,
Заплив у сіть мою рибун.
«О, хлопче мій, рятуй, звільни! –
Просив сріблястий веселун, - 

Мудрості царство? Багатства світи?
Бажання сповню, лише відпусти».
Я сказав: «Гаразд», вийняв із тенет,
Він поплив і, гад, висміяв мене.

Шепочучи бажань дурню
У морі, наче хіт.
Сьогодні знову принц-рибун
В мою попався сіть.

І запропонував мені...
Як лиш його звільню
Бажання виконає вмить...
Смачний він, ще й хрумтить!

Кинув Джої грушку-дульку,
І поцілив
Сонце-
Кульку!
І шша-ах!
Обірвалося
Долі так важко.
І Бум!
З диким шалом
Стрибало по гражді.
І Клямц!
Сіло вдало
На мешт його. Юж!
Згасло світло днів
Змовкнув шум хлібів!
Вітер стих у сні!
Півень онімів!
І настала Ніч,
Ніч,
Ніч.

Отака-от булька
Через грушку-дульку.
Треба ж! Отакої!
Через бевзя Джої...

Створити смачний бутерброд з бегемота,
Повірте, найлегша у світі робота:
Шматочок торта,
Шматочок булки,
Хляп майонезу,
Кільце цибульки,
На бегемота
Сипнути перцем,
Зліпити потім
До купи все це.
Вдалась канапка -
Їж з апетитом!
Лише попробуй...
Її вкусити!

Що робиш, бідний Енґюсе,
Як голод б’є у дих?
"О, пане, смажу я омлет
З небес і хмар пухких."

Що носиш, бідний, Енґюсе,
У дощ і вітровій?
"О, пане, шию теплий плащ
З нарцисів і надій."

Що в серці, бідний Енґюсе,
Коли немає Кет?
"Ах, пане, в цей єдиний час
Я справді бідний, ет!"