Ганьба кімнати власнику, ганьба!
Де бачено, щоби на лампі –спіднє?
Фотель брудний і вимоклий, хіба
Не дощовик на ньому кисне, бідний?
Заклинило підручник у вікні,
І чути зойки светра із підлоги,
Під телевізором і лижа, й шарф сумні,
Штани з дверей волають: «Допомоги!»,
Пресує шафка книги і буклет,
Покинуто жилет у залі звикло,
Дрімає в ліжку ігуана Едд,
І тхне шкарпетка, до стіни прилипла.
О сором, стид, ганьба і аяяй
Кімнаті Роберта чи Дональда, чи Віллі
Або...ха-ха?..даруйте – це моя?!
Я знав...знайоме все до божевілля.

http://gak.com.ua/creatives/2/21495

Трапеза на день Подяки
Й на Різдво – поганські звички                      
З темно-синім долі знаком,
Лихо, з погляду індички.

Стіл недільний – жах фамільний,
Великодній, гриль і флячки, –
Канібальські кадри фільму,
з погляду живої качки.

О, колись шашлик рум’яний
За тунцем ковтав я слідом,
Поки на обід не глянув,
Власне, з погляду обіду.

http://gak.com.ua/creatives/2/23741

Ех, чули б ви, як клич звучав,
Ех, чули б звук здалеча,
Старий дудар на флейті грав
І викликав малечу.

Тож Кейті, Бейлі, Меґ та Боб
За ним услід побігли
Руденька Рут, мій братик Роб,
Малий кульгавий Віллі.

І Джон, і Нільс, і навіть Том,
Із танцями й піснями
Побігли слідом. Вже ніхто
Не повернувсь до мами...

Через горби чортзна-куди
За покликом урочим
Із міста Гамельн. Я один
Сказав що „ні, не хочу”.

Мене мій татко похвалив,
Сказав, коли б піддався,
До відьми, як і ті малі,
В тенета би попався!

Але ж я чув ту дивну гру,
Манливу і величну.
Я чув, я чув, я добре чув –
Злякався йти за кличем...

Співаючи про страшності,
Кривавості, кудлатості
Я мушу попередити у цю врочисту мить!
Найзліший, найлютіший звір,
Три метри ввись, три метри вшир –
Гидезносмордий Какогриль,
І він якраз за спиною у тебе он стоїть.

Малий паровозик на пагорб дививсь,
Блакитним ліхтариком блискав: блись-блись,
Був він слабенький, а пагорб крутенький,
Та він усе зважив і пошепки каже:
„Гадаю зможу, гадаю зможу, гадаю зможу...”

Отож він подерся на пагорб крутий,
Сопів і тягнув, ледь колеса крутив,
Повільно, нескоро, по кроку угору...
Зачмихав двигун, та малий знай говорить:
„Гадаю зможу, гадаю зможу, гадаю зможу...”

Із рипом та скрипом, зітханням і чханням,
Із понад-надією, над-намаганням,
Угору він ліз, і ось – подивись!
Вже видерся майже, та й радісно каже:
„Гадаю зможу, гадаю зможу, гадаю зможу...”

Він майже доліз, аж тут: ГУП, ХРЯСЬ, ТРІСЬ,
Малий паровозик скотився униз
На гостре каміння – яке невезіння!
Отож, коли пагорб для вас крутуватий,
Буває замало лиш просто ГАДАТИ!

Коли ти тільки дюйм на зріст, сідлаєш ти жука,
А зронить муравель сльозу – і ось тобі ріка.
А крихти тістечка тобі
На місяць стане на обід,
З блохою ти вступаєш в бій,
Якщо ти дюйм на зріст.

Коли ти тільки дюйм на зріст, під двері пройдеш ти,    
Два тижні – і в крамниці вже, як бігти, не повзти.
Наперсток – чим не капелюх?
А гойдалку сплете павук,
На постіль йде м’якенький пух,
Якщо ти дюйм на зріст.

Для тебе жуйка - справжній серф, а в мийці – повно хвиль,
До мами вже не припадеш, до пальчика тіль-тіль.
Від ніг тікаєш врізнобіч,
Виводиш літеру всю ніч,
(Десятий рік пишу цей вірш –
Я ж саме дюйм на зріст).


http://gak.com.ua/creatives/2/23479

Я - власник диво-бороди.
Ходжу без одягу завжди.
Вона сягає долу,
Прикривши все, що голе,
І я прямую хоч куди.

http://gak.com.ua/creatives/2/23479

Ропух

В пущі, де недобрий дух,
Хижий мешкає Ропух.
Має він зубатий рот,
Їсть поетів, п’є компот.
Пощастило, втім, мені:
Я його знаю, він мене - ні.


Зажерун

У темнім бору
Живе Зажерун
Поетів ковтає він з чаєм.
На щастя, я знаю, що він там живе,
А він ще про мене не знає.

Переклав Тарас В'єнц

Кораблик, що зробили ми -
Найдосконаліше судно.
Краса від носа до корми -
Одна біда – забули... дно.

Переклав Тарас В'єнц

Клей та Ґор, два генерали
Кажуть: „Ця війна дістала!
Нащо треба – щоб вбивали?”
„Нінащó!” – удвох сказали.

Тож пан Клей до пана Ґора
Каже: „Киньмо всі роздори,
Краще підемо на море!”
„Так, ходім!” – пан Ґор говорить.

Ось пан Ґор зрадів і каже:
„Зáмки зліпимо на пляжі!”
А пан Клей йому киває:
„Покупаємось!” – „Рушаєм?!”

Та пан Ґор пита: „Чи нині
Пляжі не на карантині?”
„Ніби так, а ти не знав?”
„Це страшне!” – пан Ґор сказав.

Тож пан Клей до пана Ґора
 Каже: „Дуже зимне море!
Перемерзнем – станем хворі...”
Пан Ґор плаче: „Горе-горе!”

Тут пан Клей також заплакав,
Каже: „От ми бідолахи!
Краще будем воювати!”
Пан Клей каже: „Що й казати!” ...

Клей та Ґор два генерали
Воювати знову стали.
Вже й не зміг знайти ніде я
Ані Ґора, ані Клея. Переклав Володимир Чернишенко