На дощ я поглянув, З неба він, як струмок, Прямо в голову "хлюп" - Так, що й мозок промок. І все, що я чую у ліжку вночі, - В мізках булькає дощ і біжить по плечі.
Ступаю я м'яко У пору нічну, На руки не стану, Бо повінь почну. Пробачте за все, що я тут Вам кажу, Я іншим зробивсь, як з дощем я ходжу.
Я був очі підняв
І поглянув на дощ –
Він у вуха полляв,
Сповнив мізки аж до
Країв, і відтоді, як в ліжку лежу,
Все краплі дощу в голові шу та шу.
Я не сплю, а дрімаю,
В мене плавна хода,
Не кручусь, не стрибаю –
Ще проллється вода
Над край, ви пробачте безладні слова
Я змінився, відколи з дощем голова.
Напиши поему крейзануту,
Чокнуту картину намалюй.
Взявши табурет за ніжку гнуту,
Аж до пічки кухнею танцюй.
Вигравай на гребінці щосили
Пісню очманілої краси…
Вільне, мов у Бога, божевілля
Ще й від себе світу принеси.
Ходи до нас, химернику,
Бажань та мрій майстернику,
Мастаче забаганок і вигадок творцю.
Ти, молитов ревнителю,
Ти, сподівань любителю,
Магічних талісманів ретивий покупцю!
Біля вогню, коло води
Казкове прядиво пряди.
Ходи сюди!
До нас ходи!
Скільки можна жувати боби?
Я сказав і немало зробив -
Я сардини відкрив.
Але звідти писк, крик :
"Ми спимо, нащо ти
Світло нам упустив?
Що за дивний хлопак,
Дай поспати однак. -
Зроби все, як було," -
На дні загуло.
Закрив... І йду їсти боби.
Сказали нам Джонсонів дім розібрати.
Зняли ми покрівлю і кóмин звалили,
Пригнали бульдозер, а ще екскаватор
Й ну стіни ламати, аж друзки летіли.
Ми вийняли вікна, кран крокви підважив,
Підлогу зірвали і стали завзято
Ламати фундамент, аж раптом хтось каже:
„Агов, хлопці! Джонсон живе через хату!”
(Мабуть це тому я вже в ланці не старший...)
Ой, мене гама
(вірте-не вірте)
Боа констриктор,
Боа констриктор,
Боа констриктор злий мене гама
І це мене, друзі, не тішить ні грама.
Оце тобі тьху ти –
Ковта мої бути!
Тьху, згинь!
Ковта до колін!
Ах так?!
До стегон ковта!
От чорт!
До пояса – ковть!
Ну й ну!
По шию ковтнув...
Овва!
Одна головвшшшффф...
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
